Автор Анна Павлова, G22F*

Мабуть ви знаєте Україну через початок війни, напад Росіі на Україну, маса біженців у странах Європи, загроза газопостачання країнам Європи і загроза третьої світової війни. Мабуть ви знаєте Україну, як країна врожаю чи як сердце Європи. Мабуть ви слухали про Київ, про Львів, про Лембург, Одесу чи про вибух на Чорноболі?
У цьому оповіданні я би могла написати про агресивну та жорстоку війну від Росії, яка коштувала тисячи життів розпочинаючи з 2014 року, але натомість я хочу розповісти про скарби моєї країни. Про скарби нашої культурної та духовної історії, про поетів, співаків, письменників і, загалом, про людей, які зробили великий внесок в історію України. Звичайно мені не вистаче однієї сторінки, щоб розповісти про всіх персон, які є героями для моєї крани.. Але мені вистаче, для того, щоб вам розповісти про серце нашої країни, про справжній символ для українського народу.
Тарас Григорович Шевченко– ця людина перетворилась на всі часи для українського народу знаковою постаттю, справжньою легендою і символом. Він є істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому що жив і любив свою рідну країну та її свободу. Все його життя і творчість були прясвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. І за це він боровся.

Поет народився в сім’ї селянина 1814 року у маленькому селі на Черкащині ( центральна частина Україна ). Його дитинство було не солодким, поет дуже рано залишився сиротою, коли Тарасу було 9 років в нього померла мати, через два роки помирає його батько. 1827 року Т.Шевченко наймитує у кирильвського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він заціківавився народною творчістю, у дяків навчився читати і писати, рано виявився у хлопця хист до малювання.
1829 року стає кріпаком Енгельгардта. Помітивши здібності до малювання, Енгельгардт віддаю Тараса вчитися у досвідченого майстра, а вже у 1831 року сімнацятричній Шевченко приїздить до Петербургу, де молодий хлопець був у складі артілі Ширяєва. У Петербурзі поет зустрів багато нових художників та митців, один із художників, а саме Карл Брюллов створює портрет поета Василя Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевеченка з кріпатцтва.
Таким чином, він зміг вивчати мистецтво як вільна людина і жити зі своїх картин після закінчення навчання в 1845 році. Поступово, однак, література стала займати все більше місця в його житті.

Тематика яких були трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів, героїчне минуле України, тема ролі поета в суспільному житті. Його вірші також дедалі виразніше були спрямовані проти Російської імперії.
1847 року Шевченка було заарештовано за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії. Його привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі «Третього відділу». Тут він створив цикл поезій «В казематі». Після нетривалого ув’язнення він був засланий до Росії і лише через десять років на прохання друзів отримав дозвіл знову приїхати в Україну.
Після заслання Шевченко продовжує висловлювати гнів проти тиранів народу.
Його знову арештовували за розпал селянського руху проти панів та наказували виїхати до Петербурга.
Там Тарас Шевченко помер від стенокардії у віці 47 років – через тиждень після скасування рабства в Росії. Поховали його на Чернечій горі в українському місті Канів, як він і заповідав в одному з найвідоміших своїх віршів:

Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Переяслів, 25 Грудня 1845.
З українського від Ивана Франко.

Історія цього неймовірного поета показує нам важку долю українського народу, яка потерпала від панів..
В сучасній Україні образ Тараса Шевченка очистився від нав‘язних радянських асоціацій та став національно-революційним. 2014 року Шевченко був одним із символів Революції гідності, а згодом — Визвольної війни України проти Росії.

*Анна Павлова приїхала до Швейцарії, як біжанець з України, через розгорнуту війну Росії на території України. Разом з її мамою живе вона у Теннвілі біля озера Хальвіль та вчиться розпочинаючи з серпня у Кантональнії Гімназії міста Аарау.

Deutsche Übersetzung

Literarischer Widerstand in der Ukraine

Von Anna Pavlova, G22F*

Sie kennen die Ukraine wahrscheinlich durch den Beginn des Krieges, den russischen Angriff auf die Ukraine, die Massen von Flüchtlingen in Europa, die Bedrohung der Gasversorgung Europas und die Gefahr eines dritten Weltkrieges. Vielleicht kennen Sie die Ukraine als ein Land der Getreideernte oder als das Herz von Europa. Vielleicht haben Sie von Kiew, Lemberg, Odessa oder der Explosion in Tschernobyl gehört?
Ich könnte über den volkerrechtswidrigen Angriffskrieg Russlands schreiben, der seit 2014 viele tausend Leben gekostet hat. Stattdessen will ich von den Schätzen meines Landes sprechen. Von den Schätzen unserer kulturellen und geistigen Geschichte, von Dichtern, Sängern, Schriftstellern und ganz allgemein von Personen, die einen großen Beitrag zur Geschichte der Ukraine geleistet haben. Ich kann Ihnen hier nicht alle Menschen vorstellen, die für die ukrainische Geschichte und Gegenwart wichtig sind. Aber ich erzähle vom Herzstück unseres Landes, von einem echten Symbol für das ukrainische Volk.
Taras Schewtschenko – dieser Mann ist bis heute eine bedeutende Figur für das ukrainische Volk. Er ist ein wahrhaft ukrainischer Dichter. Und das nicht nur, weil er in der Ukraine geboren wurde, sondern weil er sein Heimatland und die Freiheit liebte. Sein ganzes Leben und seine Arbeit waren dem ukrainischen Volk gewidmet. Der Dichter träumte von einer Zeit, in der sein Land ein unabhängiger, souveräner Staat sein würde, in der die Sprache, die Kultur und die Geschichte der Menschen in der Ukraine respektiert würden und die Menschen glücklich wären. Dafür kämpfte er.

Der Dichter wurde 1814 in einer Bauernfamilie in einem kleinen Dorf in der Region Tscherkassy (Zentralukraine) geboren. Seine Kindheit war nicht schön, der Dichter wurde sehr früh Waise. Als Taras neun Jahre alt war, starb seine Mutter, zwei Jahre später starb sein Vater. 1827 wurde Taras Schewtschenko von einem Priester aus Kyrylivka, Hryhoriy Koshyts, angestellt. Schon in jungen Jahren interessierte er sich für Kunst, lernte vom Pfarrer lesen und schreiben und zeigte schon früh Talent zum Zeichnen.
Im Jahr 1829 wurde er Leibeigener des Gutsherrn Engelhardt. Der Gutsherr bemerkte Taras’ Fähigkeit zu zeichnen und schickte ihn zu einem erfahrenen Meister in St. Petersburg, wo der junge Mann viele neue Künstler kennenlernte. Einer der befreundeten Künstler verloste ein Porträt des Dichters Vasyl Zhukovsky, das für 2500 Rubel verkauft wurde. Für dieses Geld wurde Taras Schewtschenko aus der Leibeigenschaft befreit.
So konnte er als freier Mensch Kunst studieren und nach dem Abschluss 1845 von seiner Malerei leben. Nach und nach wurde aber die Literatur in seinem Leben wichtiger.

Die Themen seiner Werke waren das tragische Schicksal der Frauen und die Verderbtheit der Herren, die heroische Vergangenheit der Ukraine, die Rolle des Dichters im öffentlichen Leben. Seine Gedichte richteten sich auch immer deutlicher gegen das russische Kaiserreich.
1847 wurde Schewtschenko unter anderem wegen revolutionärer Gedichte verhaftet. Er wurde nach St. Petersburg gebracht und inhaftiert. Hier schuf er seinen berühmten Gedichtzyklus «Im Gefängnis». Nach kurzer Haft wurde er ins russische Exil verbannt und durfte erst nach zehn Jahren auf Bitten seiner Freunde wieder in die Ukraine reisen.
Auch nach dem Exil brachte Schewtschenko trotz der strengen Zensur seine Wut gegen die Tyrannen des Volkes zum Ausdruck.
Wegen Unterstützung der Bauernbewegung gegen die Fürsten wurde er erneut verhaftet und nach einem kurzen Gefängnisaufenthalt nach St. Petersburg verbannt.
Dort starb Taras Schewtschenko im Alter von 47 Jahren an Angina Pectoris – eine Woche nach der Abschaffung der Sklaverei in Russland. Er wurde auf dem Chernecha-Hügel in der ukrainischen Stadt Kaniv begraben, so, wie er es sich in einem seiner berühmtesten Gedichte gewünscht hatte:

Das Vermächtnis
Wenn ich sterbe, so bestattet
Mich auf eines Kurhans Zinne,
Mitten in der breiten Steppe
Der geliebten Ukraine, –
Daß ich grenzenlose Felder
Und den Dnipr und seine Schnellen
Sehen kann und hören möge
Das Gebraus der großen Wellen.
Wenn sie von der Ukraine
Schwemmen fort ins Meer und schleppen
Feindesblut und Feindesleichen,
Dann verlaß’ ich Berg und Steppen,
Schwinge bis zum Gott empor mich
Von dem Sturme hingerissen
Um zu beten, – doch bis dahin
Will von keinem Gott ich wissen.
Ja, begrabt mich und erhebt euch,
Und zersprenget eure Ketten,
Und mit schlimmem Feindesblute
Möge sich die Freiheit röten!
Und am Tag, der euch die Freiheit
Und Verbrüderung wird schenken,
Möget ihr mit einem stillen,
Guten Worte mein gedenken.

Perejaslaw, 25. Dezember 1845.
Aus dem Ukrainischen von Iwan Franko

Die Geschichte dieses unglaublichen Dichters und sein literarisches Werk zeigen uns das harte Schicksal des ukrainischen Volkes.
In der heutigen Ukraine hat sich das Bild von Taras Schewtschenko von den aufgezwungenen sowjetischen Assoziationen befreit und ist zu einem nationalrevolutionären Bild geworden.
Insbesondere seit dem Jahr 2014 und dem Einmarsch russischer Truppen in die Ostukraine ist Schewtschenko eines der Symbole der ukrainischen Selbstbestimmung und Selbstverteidigung.

*Anna Pavlova ist im Zug des russischen Angriffskriegs aus der Ukraine geflüchtet. Zusammen mit ihrer Mutter lebt sie in Tennwil am Hallwilersee und besucht seit August die Alte Kanti.